Фантастична повість

 
 

Фантастична повість

Глава 1



- Заходь зліва! Обережно, зверху!
Винищувач, що летів знизу і лівіше від Максового різко рвонув прямо під його власний. Да так різко – він включив форсаж – що Макс загубив його з поля зору. Підстреливши ще двох космітів, одного з космозенітки, сам на приціл налетів, інщого ракетою з сучасною системою автонаводки, він накінець побачив винищувач напарника. Той вів бій з трьома ворожими громадинами на фоні блакитно-оранжевої туманності. Кольори в ній плавно перетікали один в одного, утворюючи стільки дивних відтінків, що навіть апаратура візуального спостеереження на екрані не могла їх відобразити. Макс розумів це, бо бачив такі туманності на картинках в унінеті і читав про ццей факт. Ще не одна оптика не підрахувала всіх тих дивних відтінків, що утворюються в недрах нашої галактики.
Раптом записчав сигнал тривоги. Одночасно він був і призивом на поміч від дружніх сил. Виявилося, що базовий крейсер атакований фрегатом космітів. Ух, ці інопланетні виродки! Одночасно він бачив, що напарник не справиться з трьома літаючими купами металу, що так і хотіли його зажати між собою. Очевидно, хотіли взяти в полон. Але чи то з гордості, чи то з несправності, сигналу тривоги він не подавав, хоча, відчайдушно відбиваючись, шансів у нього залишалось мало.
Не довго вагаючись, Макс рвонув на поміч напарнику. Першого він поклав здалеку ракетою, той не встиг зреагувати – пізно помітив винирнувшого нізвідки Макса. Другий, помітивши гибель товариша, рвонувся тікати. Та не тут то було! Макс, наздогнавши його до дистанції вистрілу з зенітки, полоснув наугад по корпусу противника, але не задів важливих пристроїв інопланетного винищувача. Той продовжував летіти. Витративши майже всі патрони для зенітки, ракет вже не залишилось, з третього заходу, викручуючи неймовірні пілотажні фігури, він таки попав у слабке місце тої залізяки і вона рвонула, розлетівшись на мілкі шматки. Повертаючись на пеленг напарника, Макс побачив, як той добиває противника з зенітки. І тут час гри закінчився...
Макс виліз із ігрового автомату. Відійшов в сторону, його місце одразу ж заняв пухленький карапуз, років на три менше самого Макса. Міжпланетні віртуальні ігри останнім часом стали дуже популярні. В спілку любителів постріляти та політати в космосі входило з два десятка планет. І на якій планеті ви б не сіли грати, жителі інших планет будуть «ворожими космітами», а всі інші, місцеві жителі, котрі сидять у сусідніх автоматах, були «своїми».
Розім´явши м´язи, Макс почав шукати Майка. Той сидів за сусіднім автоматом, заплатили вони за однаковий час, сіли одночасно, отже і закінчити гру мали одночасно. Але Майка коло машини не було. На його місці сиділа дівчина, її лице було видно крізь поле антиграву, що окутувало автомат для повного відчуття присутності. Її лице було прикрито стереоокулярами, але навіть у них було видно як вона напружена. Імітатор кабіни так і хотів зіскочити з підставки – такі віражі вона викручувала. Великий екран під стелею, що переключався автоматично на найактивнішого пілота і показував його дії, на даний момент показував вид з автомату номер 29. Подивившись на номер машини дівчини, Макс не здивувався – звісно, 29. Любуючись як 29-й трощив вже четверту машину підряд, Макс відчув чиюсь руку на плечі. Обернувшись, він побачив Макса. Той вже доїдав ріжок морозива, купленого у сусідньому буфеті.
У Майка було довге волосся, яке вiн збирав ззаду резинкою, Макс не любив такi зачiскиё На його думку i зачiска, i одяг мають бути зручними. На лiвiй бровi Майка був шрамЁ отриманий у глибокому дитинствi вiд дурнох бiйки через якусь iграшку з сусiдським хулiганом. За яку саме, вiн не памятав. Одягався Майк на манер такого вуличного розбещеного хлопця: по сучаснiй модi рукава були довшi за довжину руки навiть з витянутими пальцями, штани були схожi гiбрид чогось iз старох реперськох культури i вiйськовох форми. Останню вони нагадували за незлiченною кiлькiстю рiзних карманiв та кармашкiв.
А дiвчина тим часом справилася з останнiм ворогом, випавшим на хх сектор патрулювання у цей час гри, i вилiзла з автомату пiд хохот та поздоровлення стоячих в черзi за нею. Адже тепер хм випаде бiльше часу пограти - сектор то тепер майже чистий, i автомат не викинегравця у навколишнiй свiт вiд вiртуальнох "смертi" свого пiлота.
Макс все ще дивився на нех. I це почало турбувати Мйка. Той потягнув його до найближчох сцени, де скоро мав вiдбутися розiграш путiвок на котрийсi iз супутникiв Сатурна, котрi славились свохми унiверситетами. Вихiдцiв iз Сатурна (маються а увазi супутники, адже на самому Сатурнi жити неможливо через газовий склад планети та величезну гравiтацiю) можна було зустрiти на багатьох псадах, потребуючих постiйнох роботи мозком. Тобто iнтелектуалiв, але аж нiяк не керiвникiв.
Макс з Майком не приймали участi в розiграшi, адже вони ще не доросли до розподiлення в унiверситети, але це мало трапитись вже скоро i вони хотiли знати якi шанси потрапити в той чи iнший бажаний унiверситет. Ця система iнколи нагадувала Максу стару казку, яку йому читала колись бабуся. У нiй учнiв дiлила на школи шляпа, яку мав кожен надiти i котра читала думки того,на кому в даний момент вона була. Як не дивно, незважаючи на купу недолiкiв такох системи, в 85 процентах випускники шкiл залишались задоволеними.
Цiкавiсть хлопцiв до цiух акцiх була зумовлена ще й тим, що в цей день мав отримати своу розподiлення i Майковий брат.
- Номер 897434, Джим Трумен. Мімас, унiверситет дизайну та сучасних техноогiй.
Десь iз заднiх рядiв:
- Ну от, я так i думав.
Механiчний голос продовжував начитувати.
- Номер 897435, Арчiбальд Старскi. Титан, льотне училище мiжпланетних сполучень.
- Це ж треба! Вiн же з дитинства мрiяв про космiчнi польоти! - Майк був вiдверто радий за брата.
- Поздоровляю!
Друзi одночасно повернулись на голос. Одразу за ними, виявляуться стояла та сама дiвчина, що так лихо клала на автоматах всiх направо i налiво.
- Сьогоднi ця професiя дуже актуальна. Перевозити груз на колонiх та шахти, кiлькiсть яких весь час зростау, ризикуючи загубитись у мiжзiрковiй постотi, дуже благородно.
Майк прийшов в себе. Нагадування про недосконалiсть системи нацiлення векторiв польоту отрезвило дитячi мрiх.
- Дякую. - нарештi сказав вiн.
- Доречi, мене звати Гло. Глорiя.
Повисло мовчання.
- Майк.
- Макс. - нарештi здогадались хлопцi.
Так, з дiвчатами вони спiлкувались, але щоб дiвчина отак сама почала знайомитись, так було не рийнято i трапилось з ними вперше. Адже навчання проходило в iзольованих однополих закладах, тобто або тiльки для дiвчат, або тiльки для хлопцiв. Виключення становили аспiрантури, в яких дуже часто траплялись подружнi пари.

Кінець першої глави


Создан 31 авг 2007



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником